Пролог
Виходячи з ванної, ще прогріта парою та обіймами Макса, тягнуся за рушником. Відкриваю одну з шафок у пошуках його — ту саму, що майже завжди зачинена, ніби ховає щось особисте, інтимне. І раптом… помічаю маленьку коробочку в кутку. Чорна, матова, майже оксамитова на дотик. Обережно беру її в руки — вона легка, але водночас ніби містить у собі щось вагоме, важливе, майже святе. Відкриваю її і завмираю. Всередині лежить кільце — просте, елегантне, але з тією стриманою красою, що говорить гучніше за слова. Легкий блиск металу, ніжна вигнута форма, крихітний сяючий камінець, як крапля ранкової роси, що ввібрала сонячне світло. Воно не кричить про себе, не пихате — але в цьому кільці є любов. Тиха, доросла, справжня. Весільне кільце? Розум відмовляється в це вірити, але серце вже знає. Мільйон думок рине в голові. Коли він його купив? Чому нічого не сказав? Чому приховував? Або… готує сюрприз? Чекає на правильний момент? Сідаю на край ліжка, ще тримаючи коробочку в руках, як щось тендітне, святе. Губи тремтять від невпевненої усмішки. Відчуваю себе дівчиною, якій раптово довірили щось велике — заглянути в чиєсь серце. Або… в чиюсь мрію. Максим хоче, щоб я стала його дружиною?
